Dirk Hilbert | Дірк Гільберт

- Es gilt das gesprochene Wort -

Zunächst ist es mir ein Anliegen, zu sagen:  
Herzlichen Dank an die Organisatoren dieser Kundgebung!
Herzlichen Dank für die Möglichkeit zu sprechen!
Und herzlichen Dank an die vielen, vielen Menschen, die heute zum Neumarkt gekommen sind.

Kurz nach dem 13. Februar-Gedenken mit seiner Friedensbotschaft begrüße ich Sie alle sehr herzlich an unserer Frauenkirche, die weltweit als Symbol für Versöhnung steht.

Ich danke für die Teilnahme jedes Einzelnen!

Sie bekunden damit ihre Solidarität mit der Ukraine, die nach dem Angriff Russlands vor genau einem Jahr bis heute so mutig und entschlossen die Freiheit ihres Landes und die gemeinsamen, demokratischen Werte Europas verteidigt.
Sie trauern mit den Ukrainerinnen und Ukrainern um die Opfer und die Zerstörung. Und Sie stehen ihnen bei – in Worten und in Taten, geben damit Halt, Kraft, Zuversicht und Hoffnung. Das ist menschliches Gebot und verbindendes Bedürfnis in dieser schwierigen Zeit, die geprägt ist von entsetzlichen Nachrichten, Sorgen und Ungewissheiten.

Unser persönliches Mitgefühl und unsere aktive Solidarität gehören den Menschen in und aus der Ukraine!
Wir stellen uns gegen den Missbrauch dieses Tages!

Dafür stehen wir hier zusammen.

Meine Damen und Herren, es gibt Ereignisse und Daten, die brennen sich tief ins Gedächtnis ein. Jeder weiß noch, wie ihn die Nachricht vom 24. Februar 2022 getroffen hat. Ungläubig, bestürzt, fassungslos haben wir sie aufgenommen: Russland greift die Ukraine an? Kriegsausbruch mitten in Europa? Nur einen Tag Autofahrt entfernt? 77 Jahre nach Ende des Weltkriegs? Noch dazu in einer Zeit, da der Menschheit eine Pandemie in den Knochen steckt? Wo sie zudem vor Klima- und vielen anderen Herausforderungen steht? Wahnsinn!

Kurz darauf Abschiedsszenen an den Grenzen: Ukrainische Männer trennen sich von ihren Familien. Frauen, Kinder, Ältere fliehen. Auch in Dresden treffen täglich hunderte Menschen ein.

Sofort-Hilfe läuft an, wird in Rekordzeit verstetigt – auch dank unserer lebendigen Stadtgesellschaft, auf die wir sehr stolz sein können – auf die ich sehr stolz bin! Behörden, Vereine, Initiativen, Kirchen, Universitäten, Gesundheits-, Sozial-, Bildungs- und Kultureinrichtungen, Hotels, Wirtschaft und viele weitere arbeiten eng zusammen, um zu helfen. Unverzichtbare Stützen sind – allein schon wegen der Sprachbarrieren – die in Dresden verankerte ukrainische und auch die russische Gemeinschaft. Für diesen Einsatz bin ich sehr dankbar!

Inzwischen leben rund 9.000 Ukrainerinnen und Ukrainer in Dresden. Sie sind zu drei Viertel in privaten Haushalten untergebracht. Sie lernen, arbeiten, helfen, engagieren sich in Dresden. Die Kinder gehen hier in die Kita oder zur Schule.   
Vergessen wir alle dabei bitte nicht, dass ihr Alltag trotzdem äußerst belastet ist. Sie leben in täglicher Sorge um ihre Angehörigen, ihre Heimat, die Kulturschätze ihres Landes. Sie wissen nicht, was die Zukunft bringt. Sie leiden unter der Ungewissheit, erhoffen Frieden, der wer weiß wann kommt.

Dresden leistet eine sehr gute Integrationsarbeit: Wir helfen über unsere Gastfamilien. Wir organisieren Gesundheits- und Kinderbetreuung sowie Schule. Wir machen Sprachangebote und Jobmessen. Wir ermöglichen Konzerte, Sport, Begegnungen und vieles mehr.

Darüber hinaus engagieren wir uns auch in der Ukraine: Wir haben Busse nach Butscha geliefert. Wir haben technisches Gerät nach Lwiw geschickt. Ich traf kürzlich den ukrainischen Botschafter Oleksii Makeiev und sprach mit ihm über die west-ukrainische Stadt Chmelnyzkyj. Zu ihr will Dresden – gemeinsam mit Stuttgart und Straßburg – eine Solidaritätspartnerschaft aufbauen.

Es steht nicht in unserer Macht, den Krieg in der Ukraine zu beenden. Aber nichts wünschen wir uns sehnlicher, als dass der Wahnsinn endet.

Aus meinen Kontakten mit vielen Bürgerinnen und Bürgern nehme ich wahr, dass die Bevölkerung weiter zur Unterstützung angesichts von Flucht, Vertreibung, Leid und Zerstörung bereit ist. Viele fürchten zugleich eine Eskalation oder Ausweitung des Krieges und erwarten nun, nach einem Jahr, sichtbare neue Ansätze zur Befriedung und Konfliktlösung.

Hoffentlich gelingt dies bald. Denn solange dies nicht gelingt, bleibt das Kriegsgeschehen in seinen Ausmaßen und Folgen ungewiss.

Die Ukraine will ein freies Land sein.

Sie wird daran gehindert und zerstört.

Wir stehen an der Seite der Ukraine!   

Перш за все, хочу сказати:  
Велике спасибі організаторам цього мітингу!
Велике спасибі за можливість виступити!
І велике спасибі багатьом, багатьом людям,
які прийшли сьогодні на Ноймаркт.

Незабаром після вшанування 13 лютого, коли оголошували послання миру, сьогодні я дуже сердечно вітаю вас усіх біля нашої Фрауенкірхе, яка в усьому світі є символом примирення.

Я дякую за участь кожному з вас!
Ви висловлюєте свою солідарність з Україною, яка після нападу Росії рівно рік тому так мужньо і рішуче і до сьогодні захищає свободу своєї країни та спільні демократичні цінності Європи.
Ви сумуєте разом з українцями через жертви та руйнування.
І ви стоїте поруч з ними - словом і ділом, надаючи їм підтримку, силу, впевненість і надію.
Це поклик людей і об'єднуюча потреба в ці важкі часи, які ознаменовані жахливими новинами,
тривогами та невизначеністю.

Наше особисте співчуття та активна солідарність належать людям в Україні та з України!
Ми виступаємо проти зловживання цим днем!
Ось чому ми стоїмо тут разом.

Пані та панове
Є події та дати, які глибоко врізаються в нашу пам'ять.
Кожен пам'ятає, як його вразила новина 24 лютого 2022 року.
Ми сприйняли її з недовірою, тривогою та розгубленістю: Росія нападає на Україну? Війна спалахує посеред Європи?
Лише за день їзди на машині від нас?
Через 77 років після закінчення Другої світової війни? І це в той час, коли людство переживає пандемію? Коли воно також стикається з кліматичними та багатьма іншими викликами?
Божевілля!

Невдовзі після цього - сцени прощання на кордонах: Українські чоловіки розлучаються зі своїми сім'ями. Тікають жінки, діти, люди похилого віку.
Щодня до Дрездена прибувають сотні людей.
Негайна допомога починає надаватися, консолідується в рекордно короткі терміни - також завдяки нашій активній громаді міста, якою ми можемо дуже пишатися - і якою я дуже пишаюся!
Органи влади, спілки, ініціативи, церкви, університети, медичні, соціальні, освітні та культурні установи, готелі, підприємства та багато інших тісно співпрацюють, щоб допомогти. Незамінними опорами - хоча б через мовний бар'єр - є українська та російська громади, які живуть у Дрездені. Я дуже вдячний Вам за цю допомогу!

Зараз у Дрездені проживає близько 9 000 українців. Три чверті з них живуть у приватних домогосподарствах. Вони навчаються, працюють, допомагають, беруть участь у житті Дрездена. Їхні діти ходять тут до дитячого садочка чи школи.
Але не забуваймо, що їхнє повсякденне життя все ще залишається надзвичайно напруженим. Вони живуть у щоденній турботі про своїх рідних, про свою батьківщину, про культурні скарби своєї країни. Вони не знають, що їх чекає в майбутньому. Вони страждають від невизначеності, сподіваючись на мир, який прийде невідомо коли.

Дрезден робить дуже хорошу інтеграційну роботу:
Ми допомагаємо через наші приймаючі сім'ї. Ми організовуємо догляд за здоров’ям, догляд за маленькими дітьми та місця в школі. Ми пропонуємо мовні курси та ярмарки вакансій. Ми робимо можливими концерти, спортивні змагання, зустрічі та багато іншого.
Крім того, ми також беремо участь в допомозі в самій Україні:
Ми доставили автобуси в Бучу. Відправили технічне обладнання до Львова. Нещодавно я зустрічався з послом України Олексієм Макеєвим і говорив з ним про місто Хмельницький на заході України. Дрезден хоче разом зі Штутгартом і Страсбургом встановити солідарне партнерство з цим містом.

Не в наших силах припинити війну в Україні.
Але немає нічого, чого б ми хотіли більше, ніж припинення цього божевілля.
З мого спілкування з багатьма громадянами я відчуваю, що населення готове до підтримки, зважаючи на втечу, вигнання, страждання і руйнування. Водночас, багато хто побоюється ескалації або розширення війни і зараз, через рік, очікує видимих нових підходів до встановлення миру і вирішення конфлікту.
Сподіваємося, що незабаром це вдасться.
До тих пір, поки це не вдасться, масштаби і наслідки війни залишатимуться невизначеними.
Україна хоче бути вільною країною.
Їй заважають це зробити і знищують.
Ми стоїмо на боці України!