Natalija Bock | Наталія Бок

- Es gilt das gesprochene Wort. -

Ich habe vor 1 Jahr Abschied von meinem früheren Leben genommen.

Der Krieg begann vor 9 Jahren mit der Annexion der Krim und der Invasion Russlands in die Ostukraine. Doch vor 1 Jahr ist dieser groß angelegte menschenverachtende Krieg mit seiner ganzen Brutalität in den Alltag der Menschen in der ganzen Ukraine eingebrochen. Dieser Krieg hat ein unermessliches Leid über die Ukraine gebracht und viele menschliche Opfer hervorgebracht. Ich habe so viele Menschen bitterlich weinen sehen. Ich habe so viele haarsträubende und grausame Geschichten der Flucht, des Überlebens unter Raketenbeschuss und unter russischer Besatzung gehört und übersetzen müssen. Es sind Hundert Tausende Menschen gestorben, es wurden ganze Städte ausgelöscht, Tausende Kinder wurden verschleppt, Ukrainer wurden in die Filtrationslager gebracht und es fanden schlimmste Kriegsverbrechen auf dem Gebiet der Ukraine statt. Tausende Menschen sind auf ihrer Flucht auch hier in Dresden und Sachsen angekommen. Verzweifelt, ängstlich und völlig überfordert.

Aber wie gut die Ukrainer hier aufgenommen wurden und wie viel Hilfe sie hier erfahren haben, ruft bei mir bis heute Gänsehaut hervor. Das sind Sie alle, Bürgerinnen und Bürger, die die Ukrainer von der Grenze abgeholt haben, die geflüchteten Menschen privat in Ihren Häusern und Wohnungen herzlich aufgenommen haben. Sie alle, die mit den Ukrainern zum Job-Center und Sozialamt gegangen sind und geholfen haben, sich durch den Wust an Formulare zu kämpfen, die sich um die ukrainischen Kinder gesorgt haben und ihnen Schul- und Kindergartenplätze organisiert haben u.a. Vielen herzlichen Dank Ihnen dafür!!
Die meisten der Flüchtlinge waren Frauen mit ihren Kindern. Sie kamen hier mit ihren kleinen Taschen an, manche aber auch mit ihren Haustieren, Hunden, Katzen, Papageien und gar Pferden. Und auch für diese Fälle haben wir zusammen eine Lösung gefunden und die Haustiere untergebracht. Ich könnte so viele Geschichten der unglaublichen Gastfreundschaft erzählen.
Ich bedanke mich bei der Stadtverwaltung Dresden und speziell beim Oberbürgermeister Herrn Hilbert für die Einrichtung eines Büros, wo die Mitglieder des Ukrainischen Koordinationszentrums zuerst die private Unterbringung geleistet und jetzt sehr viel mit sozialen Beratungen, dem Ausfüllen von Anträgen und der sprachlichen Begleitung zu Ärzten und Lösung anderer Probleme zu tun haben. Und das eingerichtete Ukrainische Haus, welches sich hier 100 Meter weiter in der QF-Passage befindet, ist zu einer Begegnungsstätte und zu einem zweiten Zuhause für viele vertriebene Ukrainer, ihre Kinder, aber auch zur Begegnungsstätte für Deutsche und Vertreter anderer Nationalitäten geworden. Und wir hoffen und bitten Sie sehr um die weitere Unterstützung. Vielen Dank auch für die Busse, die die Stadt Dresden für Butscha gespendet hat.

Ich bedanke mich bei Annalena Schmidt und Stefan Scharf, die 2 Tage vor dem Kriegsanfang in unser Leben gekommen sind und seitdem bei den Ukraine-Kundgebungen nicht mehr wegzudenken sind. Sie melden an, stehen wie Schutzengel zur Seite und helfen, wann immer die Hilfe gebraucht wird.

Danke an die Cellex Stiftung und speziell an die Familie Dr. Ehninger, an Eva Sturm und Hubertus Grass, sowie an Stephanie Wienberg von „Dresden Place to be". Ohne euch würde die Stadt nicht so bunt sein und essen, es würde ohne euch heute nicht so blau-gelb von überall leuchten und diese Kundgebung hätte so nicht stattgefunden. Danke, Stephanie, für Deine Bemühungen um die geflüchteten ukrainischen Kinder.

Ich danke der Stadtentwässerung Dresden für mehrere Hilfstransporte mit Notstromaggregaten, mobilen Pumpen u.a., die an die Stadt Lwiw, Westukraine geliefert wurden.

Danke an das sächsische Kultus- und Sozialministerium, dass sie immer ein offenes Ohr für unsere Probleme haben und ständig nach Lösungen suchen.

Danke an die Diakonie Dresden, dass sie das UKZ beheimatet hat und dass wir mit Ihrer Hilfe u.a. sehr viele Hilfstransporte mit über 130 Tonnen Hilfsgütern in die Ukraine schicken konnten.

Ich danke Ihnen allen im Namen aller Ukrainer für Ihre grenzenlose Empathie, Menschlichkeit und Hilfsbereitschaft. Ohne Sie alle hätten wir dieses Jahr nicht durchgestanden.

Aber wann wird der Krieg enden? Frieden wird es geben, wenn Russland versteht, dass dieser Angriff ein fataler Fehler war und man mit Gewalt und Terror diesen Krieg nicht gewinnen kann. Russland wird mit der Ukraine verhandeln, wenn es versteht, dass die weltweite Unterstützung und Solidarität für die Ukraine die Kosten so hochtreiben, dass ein weiterer Krieg sinnlos ist. Je stärker die Unterstützung für die Ukraine ist, politisch, wirtschaftlich und auch militärisch, desto schneller ist der Krieg zu Ende. Denn Frieden und die Demokratie müssen nicht nur gefördert, sondern auch verteidigt werden.

Und daher danke ich auch der deutschen Regierung und dem deutschen Staat für ihre Unterstützung mit Geld, Hilfsgütern und auch für die Waffenlieferungen. Denn wenn es die Waffenlieferungen nicht gegeben hätte, gäbe es die Ukraine heute nicht mehr. Wir brauchen diese zu unserer Verteidigung und Rettung der Menschenleben.

Zum Abschluss mein Appell an alle: Glauben Sie an die Ukrainerinnen und Ukrainer, denn sie glauben an Sie und an ein Leben in Freiheit und Demokratie. Meine Gedanken sind bei den tapferen Menschen in der Ukraine. Slava Ukrajini!

Я попрощалась зі своїм колишнім життям 1 рік тому.

Війна почалася 9 років тому з анексії Криму та російського вторгнення на схід України. Але рік тому ця масштабна нелюдська війна з усією своєю жорстокістю увірвалася в повсякденне життя людей по всій Україні. Ця війна принесла Україні незмірні страждання і принесла багато людських жертв. Я бачила так багато людей, які гірко плакали. Я слухала і перекладала стільки моторошних і жорстоких історій про втечу, про виживання під ракетними обстрілами і під російською окупацією. Сотні тисяч людей загинули, цілі міста були стерті з лиця землі, тисячі дітей були викрадені, українців вивозили до фільтраційних таборів, а на території України відбувалися найстрашніші воєнні злочини. Тисячі людей також прибули сюди, в Дрезден і Саксонію, під час своєї евакуації. Зневірені, налякані і повністю приголомшені.
Але те, як добре тут прийняли українців і скільки допомоги вони отримали, досі викликає у мене мурашки по шкірі. Тобто всі ви, громадяни, які забирали українців з кордону, які тепло приймали біженців приватно у своїх будинках і квартирах. Всі ви, хто ходив з українцями до Центру зайнятості та Управління соціального захисту і допомагав їм продиратися крізь лабіринти формулярів, хто піклувався про українських дітей і організовував для них місця в школах і дитячих садочках і т.д. Щиро дякую вам за це!

Більшість біженців - це жінки з дітьми. Вони приїхали сюди з невеликими сумками, але деякі також зі своїми домашніми тваринами: собаками, котами, папугами і навіть кіньми. І навіть у цих випадках ми разом знаходили рішення і розміщували домашніх тварин. Я могла би розповісти так багато історій про неймовірну гостинність.
Хочу подякувати міській адміністрації Дрездена і особливо обербургомістру пану Гільберту за створення офісу, де члени Українського координаційного центру спочатку шукали приватне житло для українців, а тепер багато займаються соціальним консультуванням, заповнюють заяви, супроводжують людей до лікарів і перекладають та вирішують інші проблеми. А Український дім, який знаходиться тут же, на відстані 100 метрів, в пасажі QF, став місцем зустрічі та другою домівкою для багатьох переселенців-українців, їхніх дітей, а також місцем зустрічі німців та представників інших національностей. І ми сподіваємося і дуже просимо вас про подальшу підтримку. Дякуємо також за автобуси, які місто Дрезден подарувало для Бучі.

Хочу подякувати Анналєні Шмідт і Штефану Шарфу, які з'явилися в нашому житті за 2 дні до початку війни і відтоді без них неможливо уявити українські мітинги. Вони реєструють, стоять поруч, як ангели-охоронці, і допомагають, коли потрібна допомога.

Дякуємо Фонду Cellex і особливо родині доктора Енінгера, Єві Штурм і Губертусу Грассу, а також Штефані Вінберг з "Dresden Place to be". Без вас місто не було б таким різнокольоровим, не сяяло б так синьо-жовто звідусіль сьогодні, і цей мітинг не відбувся б таким чином. Дякую тобі, Штефані, за твої старання щодо українських дітей-біженців.
Дякуємо підприємству «Водоканал Дрездена» за кілька гуманітарних поставок з аварійними генераторами, мобільними насосами тощо, які були доставлені до Львова.

Дякуємо Міністерству освіти та Міністерству соціальних справ Саксонії за те, що завжди відкриті до наших проблем і постійно шукають шляхи їх вирішення.

Дякую Дрезденській Дияконії за те, що прийняла УКЦ до себе і за те, що з вашою допомогою ми змогли відправити в Україну багато вантажівок з понад 130 тонами гуманітарного вантажу.

Я дякую всім вам від імені всіх українців за ваше безмежне співчуття, людяність і готовність допомогти. Без вас ми б не пережили цей рік.

Але ж коли закінчиться війна? Мир настане тоді, коли Росія зрозуміє, що ця атака була фатальною помилкою і що цю війну не можна виграти насильством і терором. Росія піде на переговори з Україною, коли зрозуміє, що глобальна підтримка і солідарність з Україною призвела до того, що витрати стали настільки високими, що подальша війна не має сенсу. Чим сильнішою буде підтримка України, політична, економічна та військова, тим швидше закінчиться війна. Тому що мир і демократію треба не лише просувати, але й захищати.

І тому я також дякую німецькому уряду і німецькій державі за їхню підтримку грошима, гуманітарною допомогою, а також за постачання зброї. Тому що, якби не поставки зброї, Україна сьогодні вже не існувала б. Нам потрібна ця зброя, щоб захистити себе і врятувати людські життя.

Насамкінець, мій заклик до всіх!

Вірте в народ України, бо вони вірять у вас і в життя у свободі та демократії.

В думках і серці я з героїчним народом України. Слава Україні!